Не претендую на роль етимологині, але дізналася цікаве, хочу поділитися.

Я неоднаразово чула історії про «зіпсованність» української мови. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

(Не розходьтеся — ваша авторка не зійшла з розуму 🙂)

Ніби все через те, що українські землі в роки незалежності були наново зібрані в єдину соборну державу. А до цього українці вимушено жили у складі різних держав та імперій. Тому й українська їхня була різна — десь с росіянізмами, десь — з запозиченнями з польської, угорської, грецької і т.д. Тобто — вийшла зібрана мова, а однієї якоїсь до цього не було (спойлер: ніт).

Поширюють такі історї, як правило, «диванні експерти», що наслухалися «ютубних експертів» без історичної освіти.

Тільки чомусь вони не врахували той факт, що сучасна українська мова виросла із праслав’янської. Себто, єдина мова була – і це факт. 

А те, що з часом мова видозмінювалася та наповнювалася запозиченнями (пам’ятаємо, що мова – живий організм) — абсолютно нормальний процес. 

Якщо ви думаєете, що це тільки ми запозичували іноземні слова до вжитку — ви помиляєтеся. Так, з української в польську успішно перейшли такі слова як господар (gospodarz), весілля (wesele), село (sioło) і багато інших.

До речі — цікавий факт. Певні приказки, які вкоренилися в нашому розумінні, як виключно російські — насправді такими не є (бо російська мова — теж живий організм, який зазнає змін протягом свого існування). Знаменитий вислів «Москва не сразу строилась» — ні що інше, як калька з польського вислову — Nie od razu Kraków zbudowany («Краків не одразу будували»). Але і поляки цей вислів також у свій час запозичили у римлян — в основній версії було «Рим не одразу збудовано».

Фактчекінг — наше все 🙂

Якщо вам ця тема цікава — дуже раджу книгу українського журналіста та мовознавця Володимира Селезньова «Мовні війни». Там таких прикладів величезна кількість. Вона, до речі, зіграла не останню роль у моєму переході на українську — але це, як кажуть, зовсім інша історія (нагадайте мені якось розповісти).

Отже, я трохи відволіклась.

Що робити, коли вам кажуть, що «в українській мові самі запозичення! навіть гетьман і козак — і то, не українські слова!»

По-перше, раджу не спілкуватися з такими людьми. 

По-друге, якщо вже дискусія розпочата, то можете переказати все те, що я тут для вас написала перед цим + зазначити, що у нас повно наших слів, які можна впізнати за певними особливостями — і від цього нікуди не дінешся.

Наприклад, є в українській цілий цикл іменників з частинками –оро, -оло, -еле, – ере — які зберіглися в українській ще з тої самої праслав’янської мови. Наприклад: болото, борода, молоток, молоко. Бачите ці частинки в слові? Перед вами українське (давнє!) слово.

Більш того, з погляду мовознавства, навіть якщо корень слова запозичений, але суфікс чи префікс український — перед вами українське слово. 

У підсумку — у нас 100500 рідних нашій мові слів. Це база до якої поступово додаються запозичення.

І це ок. 

І так всюди.

Багатьом словам в українській, які ми використовуємо щодня, кілька тисяч років!

Наприклад, давнє слово з праслав’янської мови гаразд (з якої потім виросли польська, білоруська, російська) — зберіглося у вжитку тільки в українській мові. Уявіть, йому кілька тисяч років! Пам’ятайте про це, коли вчергове захочете відповісти «хорошо».

Тобто, ні про яку зіпсованність мови й мови йти не може (даруйте за тавтологію). І якщо якийсь лютий українофоб заливає вам щось про те, що мова наша «створена» (а мені і таке доволилося чути), то скажіть йому, що тоді й його мова така сама «штучна» — бо як видозмінювалася, так і видозмінюється нині (це я про російську, звісно, — але так про кожну мову можна сказати).

І наостанок — мені завжди була настільки начхати скільки в українській мові запозичень з польської, німецької, румунської чи англійської, що я ніколи не занурювалась в етимологічні подробиці. А враховуючи те, що я сама грішу англіцизмами (юзаю їх, бо часом це цілком ок) — мені взагалі варто помовчати.

Психологічно здоровим людям не прийде в голову лізти в дискусії щодо «неправильності» мови, її «штучності» чи «меншовартості». Тут або сприймаєш свою мову — говориш нею, вдосконалюєш і передаєш наступним поколінням, — або ти явний українофоб (бо яка тобі, курва, різниця, звідки це слово прийшло, якщо воно вже не перше століття у вжитку?!).

Бажаю вам ніколи таких диванних експертів не зустрічати. І якщо занурюватися в етимологію української — то лише через бажання краще зрозуміти рідну мову. А значить — і себе.

Черняєва Ксенія
Мої сторінки